Булінг – це агресивна поведінка дітей одне до одного, яка має на меті, принизити, залякати і часто супроводжується фізичним насиллям

Дієві поради батькам, як виявити чи протистояти булінгу дають у МОЗ.

Ознаки булінгу:

1. у дитини немає друзів;
2. дитина боїться іти до садка;
3. має низьку самооцінку;
4. у дитини з’являються зіпсовані речі;
5. дитина сама наносить собі ушкодження;
6. сумна після спілкування з однолітками.

У такому разі батькам та керівникам варто поговорити із дитиною, вислухати та допомогти вирішити проблемну ситуацію.

Види булінгу

Зазвичай терміном "булінг" описують цькування серед дітей, проте трапляються випадки цькування дітей педагогами, а іноді й педагога батьками.

1. Серед дітей;
2. Цькування дитини педагогом;
3. Цькування педагога дітьми;
4. Цькування педагога у педагогічному колективі (мобінг);              Психологи наголошують, що саме тому батькам необхідно мати довірливі стосунки з дітьми і знати головні ознаки, за якими можна виявити булінг, щоб підтримати і захистити свою дитину.

« Правове виховання і педагогіка толерантності в сім’ї »

      Коли маля з’явилося на світ , ми хочемо , щоб воно було здорове. Зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися , якою людиною воно стане.

      Наше дитя поступово опановує загальні . властиві форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність.  Збереження стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова , за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже , добре ставлення близьких , особливо мами й тата, необхідне дитині. Толерантне ставлення до дитини  - вагомий чинник виховання.

      Потреба у визнанні  - одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я  цього дитина вчиться все робити краще – малювати, стрибати, бігати і т. д. Прагне бути кращою сама, аби стверджуватися в своїх моральних якостях. Як же вона старається.

      Не будемо іронізувати над нашим малюком ! Не травмуйте сина чи доньку репліками типу « У тебе не вийде, облиш це заняття », « Відчепись від мене і дай мені спокій », « Іди геть, я тебе не люблю». Не можна казати малому , що він тупий , брехун, баран, упертий віслюк тощо. Не вважайте , що приниження – дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату. Позбавлення перспективи, зміцнення особистості не зміцнюють віри дитини в себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим. Дитина потребує емоційної підтримки, особливо батьківської.

      Варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже , як зробити так, щоб дитина за власним бажанням , свідомо  прагнула подолати свої недоліки. Наше маля – вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на     нього чекає стільки випробувань. Маля не може само розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.

      Почуття власної гідності дає дитині змогу повніше реалізувати свої природні здібності, стимулює позитивні і захищає від негативних. Почуття  власної нікчемності є проявом неприязні до самого себе, гальмує особистісний розвиток, блокує ініціативність,утруднює саморегуляцію. Тому забезпечення оптимальних психолого – педагогічних умов формування позитивного оцінного ставлення до себе – важливе завдання родинного і суспільного виховання.

       Правильна оцінка дитиною свого « Я» є регулятором її моральної поведінки, лежить в основі знань про свої права та обов’язки , на ній ґрунтуються такі почуття  як відповідальність, сором, провина,  совість тощо.

Кожна дитина повинна знати свої права, обов’язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність  між ними. Діти повинні розуміти зв'язок між поняттями право, правило, честь, обов’язок. Ми, дорослі , маємо сформувати в дітей розуміння того . що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми  маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину.

     У « Декларації про права дитини» ( 1959 р.) сказано : « Ми - діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б ми не вірили, поводьтеся з нами , як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ, захищайте нас , щоб ми мали можливість рости гідно  й вільно.»

     Правове виховання актуальне для сьогодення. У Базовому компоненті дошкільної освіти чітко окреслено зміст і обсяг знань, умінь і навичок з проблеми правового навчання. Він зорієнтований на системно організоване життя дитини дошкільного віку, створення таких соціально – педагогічних умов організації життєдіяльності, що допомагають їй якнайповніше само реалізуватися. Для засвоєння цих знань дітям пропонуємо дидактичні ігри, вправи на розвиток уваги дитини до самої себе, своїх почуттів, переживань; навичок спільної діяльності , почуття колективізму, розуміння інших людей; на усвідомлення стосунків у сім’ї ; розуміння своєї унікальності; формування адекватної самооцінки. Розроблені вправи, ігри, завдання спонукають дитину до проявів ініціативності, самостійності, здатності до творчого розв’язання різних проблем, поваги до чужої думки, об’єктивної самооцінки.

     Американський психологи Вірджинія Сатір сказала : « Якщо ми хочемо змінити світ, треба змінити сім’ю ». Батьки – перші вчителі у школі становлення особистості. Тому звертайте інтерес до проблем захисту прав та гідності ваших дітей.

• Купатися краще вранці або ввечері, коли сонце гріє, але немає небезпеки перегрівання.
• Плавати у воді можна не більше 20 хвилин, причому цей час слід збільшувати поступово, починаючи з 3-5 хвилин.
• Не можна пірнати у воду після тривалого перебування на сонці. При різкому охолодженні у  воді  настає рефлекторне  скорочення  м'язів,  що спричиняє припинення дихання.
• Забороняється входити у воду в стані алкогольного сп'яніння. Алкоголь блокує нормальну діяльність головного мозку.
• Якщо немає поблизу обладнаного пляжу, треба вибрати безпечне для купання місце з поступовим ухилом та твердим і чистим дном.
• У воду заходьте обережно. Ніколи не пірнайте в незнайомих місцях.
• Не запливати далеко, особливо за буї, тому що можна не розрахувати своїх сил.

• У водоймах з великою кількістю водоростей потрібно намагатися плисти  поблизу  самої поверхні  води,  не робити різких рухів,  щоб не заплутатись.
• Якщо ж руки або ноги заплуталися в стеблах, необхідно зупинитися (прийняти положення "поплавка", "спливання") і звільнитися від них.
• Дуже обережно плавайте на надувних матрацах і надувних іграшках. Вітром їх може віднести дуже далеко від берега, а хвилею - захлеснути, із них може вийти повітря, і вони втратять плавучість.
• Купання з маскою, трубкою і ластами потребує особливої обережності. Не можна плавати з трубкою при сильних хвилях!

Що робити, якщо на ваших очах тоне людина?

Негайно оцініть обстановку та подивіться, чи немає поруч рятувального,
засобу? Ним може бути все, що збільшить плавучість людини і що ви в змозі
до неї докинути.                                                                                                    

Уміння надати допомогу при нещасних випадках потрібне кожній людині. Особливо складно це робити без використання рятувальних засобів (човнів, катерів та ін.). Якщо ви кинулися на допомогу, то треба максимально враховувати плин води, вітер, відстань до берега. Наближаючись, намагайтеся заспокоїти і підбадьорити плавця, що вибився із сил. Якщо це вдалося і постраждалий може контролювати себе, він повинен триматися за плечі свого рятівника. Якщо ж постраждалий не контролює своїх дій - поводитися з ним треба жорстко, не даючи йому впасти у стан паніки.

Елементарна техніка рятування:

Підпливши до потопаючого, треба пірнути під нього й одним із прийомів захоплення (класичний - узявши. за волосся) транспортувати до берега.

У випадку, якщо потопаючому вдалося схопити вас за руки, ноги або шию, звільняйтеся і негайно пірнайте. Інстинкт самозбереження змусить потерпілого вас відпустити. Якщо ж він уже занурився у воду, не припиняйте спроб знайти його там.

Коли потерпілого витягнуте на берег, основну увагу слід звернути на колір шкіри, дихання, серцеву діяльність, рефлекси очей, ширину зіниць. Допомога надається залежно від його стану.

Правила користування катерами та маломірними суднами: Вихід маломірних (малих) суден у плавання дозволяється за:

• сприятливих погодних умов;
• технічної справності судна;
• наявності устаткування та спорядження, перелічених в документах класифікаційного товариства;
• наявності діючих суднових документів та відповідного свідоцтва (диплома) на право керування судном.

Судноводії маломірних (малих) суден зобов'язані:  

• забезпечувати безпеку плавання судна та пасажирів;
• уміти своєчасно надавати допомогу потерпілим на воді;
• доставляти потерпілих на воді в лікувальні заклади;
• при погіршенні гідрометеорологічних умов переходити до укриття..

У разі аварійного випадку з маломірними (малими) суднами необхідно скласти акт про випадок, додавши до нього відповідну схему руху та повідомити найближчий підрозділ Держфлотінспекції України.

Під час плавання на безпалубному маломірному (малому) судні пасажири та члени екіпажу повинні бути одягнені в рятувальні нагрудники (жилети).

Судноводіям маломірних (малих) суден забороняється:

• виходити в плавання без дозволу компетентних органів, на судні, що не зареєстроване у встановленому порядку, не має відповідних номерних знаків на бортах, не пройшло своєчасно технічний огляд;
• виливати за борт відходи паливно-мастильних матеріалів та викидати сміття;
• здійснювати плавання в районах, що заборонені для руху маломірних (малих) суден, без дозволу Верхньодніпровського регіонального представництва Держфлотінспекції України;
• керувати судном у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння
  будь-якого ступеня, а також у хворобливому стані, який може призвести до
  втрати орієнтації;
• передавати керування судна особам, що перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння будь-якого ступеня;
• перевозити пасажирів, що перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння будь-якого ступеня;
• порушувати норми пасажиромісткості та вантажопідйомності судна;
• керувати судном, не маючи при собі відповідного свідоцтва або диплома;
•  здійснювати рух за видимістю менше 500 метрів; 
•  ставити на якір у межах суднового ходу (фарватеру);
•  заходити на акваторії пляжів та місць, відведених для відпочинку та проведення тренувань спортивних суден;

• маневрувати або зупинятися поблизу суден, що не є маломірними (малими);
• зупинятись біля пасажирських або вантажних причалів на дистанції ближче ніж 200 метрів;
• виходити на судновий хід (рекомендований курс, встановлену смугу . руху), якщо видимість менше 1000 метрів, а вітрильним судам, крім того, і в темний час доби;
• здійснювати рух швидкісних суден, якщо видимість менша 1000 метрів;

•  швартуватись до плавучих навігаційних знаків; перевозити вибухо та вогненебезпечні вантажі;
•  купатись з борта судна, яке не обладнане для цього.

У всіх випадках, що не передбачені цими Правилами судноводії повинні вживати всіх можливих заходів, що диктуються практикою судно володіння або особливими обставинами, для забезпечення безаварійного плавання.

Мій перший крок в країну знань, в країну мрій і сподівань                                                                             

ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА ТА ЖОРСТОКОСТІ В ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ – ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОБЛЕМА

21. Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята ООН та ратифікована в Україні 1991р
21. Конституція України гарантує рівність у своїх правах дітей незалежно від походження.
21. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» спрямований на поліпшення соціального захисту дітей, розв’язання проблеми дитячої бездоглядності і безпритульності, створення належних умов реалізації прав дітей на сімейне виховання та здоровий розвиток.
21. Закон України «Про охорону здоров’я», «Про освіту», «Про попередження насильства в сім’ї» Декларують дотримання прав дитини як пріоритет загальнодержавної політики, встановлюють основні засади у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров»я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

ВИДИ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Фізичне насильство – жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання ( побиття, штовхання, спроби задушення, викручування рук, позбавлення їжі, втягнення дітей до вживання алкоголю та тютюнопаління, використання зброї та своїх фізичних переваг – росту, розмірів, сили тощо ); відсутності догляду; неврахування вікових можливостей ( дитина просто не може зробити того, що вимагають від неї).

Сексуальне насильство – показ дитині порнографії та залучення її до порнографічного бізнесу; сексуальні домагання, згвалтування; задоволення дорослим або іншою ( зазвичай набагато старшою ) дитиною своєї власної сексуальної потреби.

        Психологічне насильство – використання «привілеїв» дорослих ( поводження з дітьми як з рабами чи слугами, як з підлеглими, як зі своєю власністю); залякування ( крики, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, поглядів ); погрози ( кинути дитину, вчинити самогубство, заподіяти фізичної шкоди, заподіяти шкоди іншим людям, тваринам, рослинам, розлюбити дитину тощо ); використання «вищих сил» ( суворе покарання Богом, міліцією, притулком, лікарнею, родичами ); ізоляція ( обмеження свободи дій та пересування, тримання в закритому непристосованому приміщенні ) та бойкот; дитина є свідком знущання над іншими членами родини, тваринами, покарання «поганої» дитини перед «хорошою»; ігнорування почуттів свободи, образа віросповідань, особистих переконань; обман дитини; відсутність батьківської любові, доброти, чуйності; авторитарний стиль спілкування; бездіяльність дорослих у скрутному становищі; насильство з боку педагогів.

ПРИЧИНИ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Насильницьке поводження – це злочин, який, на жаль, має місце в нашому суспільстві. От деякі психологічні, соціальні та економічні причини насильства над дітьми.

В сім’ї – негативні моральні якості батьків ( високий рівень агресивності, авторитарність ); високий рівень алкоголізації населення, поширення наркоманії; релігійний фанатизм членів родини; психічні розлади та фізичні недоліки батьків ( розумова відсталість, психічні захворювання, глухота, сліпота тощо ); невміння виховувати дітей, незнання прав і обов’язків як своїх, так і дитини; невміння батьків долати сімейні та життєві кризи; незадоволення своїм життям, зниження рівня достатку, соціально-побутова невлаштованість, інші негаразди; безробіття батьків; постійні конфлікти в родині; неузгодженість ( розбіжність ) в питаннях виховання малюка між рідними, батьками, батьками і вихователями; власний негативний досвід дитинства; патріархальна культура, стереотипність уявлень про роль жінки в родині та про виховання дітей.

Причинами насильства над дітьми в дошкільних закладах можуть бути: невміння вихователя будувати взаємини з дітьми, спілкуватися, розв’язувати дитячі конфлікти раціональним шляхом; низький рівень професійної етики; авторитарність педагога, ігнорування прав дитини, вимагання негайного підкорення; професійне «вигорання» педагога.

Причини насильства над дітьми в мікросередовищі, первинному дитячому колективі: боротьба за лідерство; агресивність образника та наявність конкретної жертви; наявність у дитини психічних чи фізичних вад; заздрість; відсутність предметного дозвілля, іграшок, спільних позитивних інтересів у дітей.

ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИ, ЯКА ЧИНИТЬ НАСИЛЬСТВО В РОДИНІ

21. Деспотично – тиранічний тип ( 40% ) –тип, для якого властиві емоційно-вольові риси, грубість, сварливість, жорстокість, уїдливість, садизм, злопам’ятність тощо. Відрізняються домінуванням викривлених потреб у прагненні до насильства над найближчим оточенням, самоствердження і самопіднесення.
21. Алкоголізовано- імпульсивний тип ( 35% ) –відрізняється тривалим зловживанням спиртними напоями у колі деморалізованих осіб, де культивується насильницька поведінка.
21. Розпачливо- рішучий тип ( 15% ) – у силу певних психологічних особливостей у своїй поведінці більше керується почуттями, інтуїцією, іноді амбіціями. Це перважно жінки 14-29 років, нерідко заміжні. Віктимна поведінка ( поведінка жертви ) провокує чисельні конфлікти, бійки, які сприймаються як трагедія, крах, лиха доля, а тому занурюють їх у стан розпачу, що згодом переростає у стійку рішучість помститися, навіть через дитину.
21. Деградовано-нестійкий тип ( 10% ) – характеризується наявністю психічної і фізичної деградації, алкоголізацією, зниженням життєвої активності, а також спостерігається аморалізм, соціальна відчуженість, антисанітарія, спілкування здебільшого із собі подібними особами, ворожо-неприязне ставлення до інших людей. Вони легко знаходять безглуздий привід для конфліктів. У зв’язку з цим їхні дії багато в чому мають непередбачуваний характер.

ПРЕВЕНТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ З ДІТЬМИ, ПЕДАГОГАМИ ТА БАТЬКАМИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ

        Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується саме в освітній галузі. Тому насамперед від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра. У центрі роботи педагогів мають бути інтереси дитини.

Планування виховної роботи щодо запобігання насильстві над дітьми базується на вивченні:

• Рівня сформованості знань, переконань, життєвих умінь у навичок у дітей, їх батьків;
• Сучасних досліджень щодо «груп ризику» в аспекті насильницького ставлення до дітей, форм і методів роботи з агресором;
• Проблем конкретної особи;
• Ставлення оточення, мікросередовища до проблеми насильства над дітьми.

Виховна робота з метою запобігання насильству має містити напрями морального, правового, громадянського,

 фізичного, трудового виховання дітей дошкільного віку.

        Етапи такої роботи:

• Формування негативного ставлення дітей до насильства;
• Формування ціннісних установок дітей, пов’язаних з проблемою протидії насиллю;
• Формування у дошкільників знань з проблеми;
• Формування досвіду розв’язання проблем у дитячому колективі ненасильницькими шляхами, уміння гідно захищати себе;
• Стимулювання і корекція ненасильницької поведінки дітей.

Враховуючи викладене, можна запропонувати такі практичні рекомендації щодо соціальної профілактики насильницької поведінки для вихователів дошкільних навчальних закладів: проведення первинної соціальної профілактики шляхом організації та проведення ігор, занять, спостережень, бесід, розповідей, читання з дітьми.

Проблема протидії насиллю над дітьми вимагає від педагогів дошкільних навчальних закладів – знання законодавства щодо відповідальності педагогів та батьків за здійснення насильства над дітьми і вміння їх застосовувати; організація соціальної профілактики цього явища в педагогічному колективі; володіння інформацією про явища насильства і вміння їх розпізнати; створення організаційних, методичних умов для запобігання насильству; вміння співпрацювати з іншими суб’єктами системи захисту дітей від насильства; демонстрації власної педагогічної культури, зразків ненасильницької, гуманної поведінки щодо дітей, батьків, колег, спілкування на рівних засадах.

Наше суспільство має покласти край насильству стосовно дітей. Це означає не тільки покарання винних, а й зміну способу мислення, економічних та соціальних умов, що лежать в основі насильства.

Пам’ятаймо, що перенесене в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

Ще раз наголошуємо – дії, які принижують гідність дитини, загрожують її правам ( побиття, образи, скривдження тощо ), є протизаконними та такими, що тягнуть за собою адміністративну та кримінальну відповідальність